О скільки слів говорено про мир...
Якби ж оті, від кого це залежить
прислухались, сьогоднішні громи,
то смерть УСІМ, а не легенька нежить.
З тих пір, як жадоба – усьому кут
й мізки потвора ця вже захопила –
у пастку притягальним став маршрут.
Тож на коні тепер нечиста сила.
І вже своє невігластво пасе –
з гордині їх, а чи по своє віллю.
Ніщо захоплених вже не спасе,
бо владою зіпсовані, цивільно.
Один до Совісти і Правди шлях,
хоч непростий, та іншого не буде.
І щоб там чорний гурт не замишляв,
та потяг справедливості розбудить.
Уверенность в решении всех проблем войной... Все это напоминает мне эпидемию, пандемию и гангрену одновременно. И нет нам прощенья. Канун новой Атлантиды.