Чи ти колись, скажи, мені пробачиш?
За посмішкою, бачу, що кусає біль,
Змінити щось не взмозі я, одначе,
У мені дико завиває звір.
Чи ти колись думки свої відпустиш?
Приходять маревом тобі у сні,
Я знаю,ти їх завжди душиш,
Та все ж вони застрягли у тобі.
Чи ти колись, скажи, цей день забудеш?
Немов його забув і календар,
Чи в душу вічне сонце впустиш?
За щастя я життя віддам.
Тебе я ранити ніколи не хотіла,
Я ненавмисно, наче це й не я,
У Господа лиш захисту просила,
Та все ж образу принесла у життя.
Всю душу вже склювали чорні круки,
Вони розпечене поставили тавро,
До скону прирекли на муки,
Де серце - зломане ребро.
Сама собі уже я не пробачу,
Хоч сповідь прозвучала вже не раз,
Твій сум я знаю, тому гірко плачу,
Хіба загладить, може трошки час?
Пробач мені.....повір, тебе кохаю,
І завжди буду вірна лиш тобі,
Стіною стану, бо оберігаю,
Всі почуття, де я і ти....
дякую
