Зал завмер, охоплений мовчанням,
Щем зітхань лиш інколи у нім лунав.
В тиші всі томилися чеканням,
Навіть за лаштунками шум позникав.
Славились полеглі тут Герої,–
Вдовам нагороди їхні надали,
Біль дістали з долі непростої,–
Кожну поглядом на сцену провели..
Раптом чути: – Мамо, де ж мій татко?!
Нагороду так не віддадуть йому!?
Як спізниться він? – пита дівчатко –
Татові вона не вручиться тому?!
Жінка із нестримними сльозами,
Сповіла тій дівчинці з ясни́м лицем:
–Тато спить і споглядає за зірками...
Ти які намалювала олівцем...
Вмить маля промовило завзято:
– Я ж піду, відзнаку в руки ту візьму!
Потім, як прокинеться мій тато,
Я в той час сама її віддам йому!
І стояла гордо дівчинка з медаллю,
Сти́снула її в малесеньких руках.
Біля поховання тата із печаллю,
Втерла слізки на зволожених очах.
– Це твоя, татусю, нагорода,
Ми без тебе тужим сорок днів!
Нам погано! В серці в нас негода!
Прокидайся, повернись зі снів!!!
Оригінал.
Замер зал, охваченный молчаньем,
Слышно было: кто-то всхлипнул и затих,
Все томились в тихом ожиданьи,
Даже шум за сценою притих.
Награждались павшие Герои,
Выдавали вдовам их медали,
Все сочувствовали их тяжелой доле,
Грустным взглядом их на сцену провожали.
Вдруг услышал: – Мама, где же папа?
Так ему медаль сейчас не вручат.
Вдруг он не приедет, опоздает,
Как же он потом её получит?
Женщина, платком стирая слёзы,
Наклонившись к девочке, сказала:
– Папа спит, во сне считая звёзды,
Те, что ты ему нарисовала.
Вдруг поднявшись, девочка сказала:
– Я тогда пойду, возьму медаль,
А потом, когда проснётся папа,
Я её сама ему отдам.
И стояла девочка с медалью,
Сжав её в малюсеньких руках,
У могилы папы... Теплой шалью
Утирая слезы на глазах.
– Вот медалька, папочка, твоя,
Без тебя мы с мамой сорок дней.
Нам, поверь, так плохо без тебя,
Папа, просыпайся поскорей!
Автор Олег Федотов.
ID:
828497
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 10.03.2019 11:51:42
© дата внесення змiн: 03.05.2019 22:50:40
автор: Юрій Шибинський
Вкажіть причину вашої скарги
|