Знову Львів, тільки зараз - зима.
Пахне кава ...зі мною ще спомин.
Все, як влітку, тебе лиш нема.
Не отримаю меседж знайомий.
І нічого далебі нема
в тому дивного, все так банально.
Надто швидко в житті все мина,
перша зустріч буває й прощальна...
Ти так швидко пройшла,
Ти так швидко пішов,
Небо наче зі скла,
В нього вкралась любов ...
Бо тепер це лиш скло,
все лише під кутом
Бо тепер тільки тло,
Притулився чолом ...
Як розбити його,
Тільки скалки і все,
Чи своя, чи свого,
Не забулось лице ...
Оминути його,
І побігти у двір,
Не побачиш свого,
Але ти в це повір ...
Не вдивляйся крізь скло,
Знову очі шукай,
Хоч у серці пекло,
Але це наче рай ...
Хоч пробігти весь світ
Нам чомусь не дано,
Стільки брам і воріт,
Ледь захмарено сном ...
Але там десь в душі
Є маленьке вікно
Десь у хмарах чужі,
А душі все-одно ...
Такий змістовний і красивий коментар, а я нього в свій не відповіла...Чи то не догледіла, чи то не знайшла слів. Вибачте. дякую зараз. Бо це надзвичайно добре.