Маленькі діти спати не дають,
Дорослі - щоб спокійно жити,
Давно своїм життям живуть,
Але для мами - вони діти!
Болить душа за кожного із них,
Як хочеться до себе пригорнути,
Почути безтурботний сміх,
На мить в дитинство повернути,
Сумує мама, серденько болить,
Давно вже діти не дзвонили...
Думки, тривоги - кожна мить
У мами відбирає сили...
Приїдьте, дітки, погостіть,
Вас так чекає рідна хата...
Онуків в гості привезіть,
Влаштуйте мамі справжнє свято!
Накриє мама щедрий стіл,
Віддасть все дітям до останку...
Самотності тужлива біль,
Безсонна ніч аж до світанку...
Розмова - декілька хвилин -
"Не маю часу, спішу, мамо."
По телефону скаже син,
І донька відповість так само.
Як плаче стомлена душа,
Як важко і самотньо жити...
А діти все кудись спішать...
А мамі нікуди спішити...