Небо впало на голову...
Боляче... Безпощадно...
Розлетілось на друзки і розвіявся щастя дим...
Повіває лиш холодом,
Я тепер безпорадна.
Це глухий долі вирок і ти таки був не тим.
Наше щастя оманливе...
Зоряне... чи веселкове...
Чи тверде, наче кремінь... чи крихке, як кришталь...
Доля дуже ощадливо,
Та вже й не так загадково
Витягає з шухляди улюблену чорну вуаль...
Небо впало на голову,
Не боляче і не вдарило!
Від знайомих мостів залишається тільки дим...
Розгаряченим оловом,
Спогадом... Маревом...
Вітер в тіло сніжинки... а ти таки був не тим...
