Чи ти мене нарешті зрозуміла,
Чи ти відчула біль мій у душі,
Чи ти навік мене відгородила,
Стіною, що повстала на межі?
Чому так дощ вистукує у двері,
Неначе знову плачуть небеса,
А я пишу і краплі на папері,
Розпливчатим туманом нависа.
Життя болить… Цей біль несамовитий,
Заліг глибоко в мене у душі.
Не маю права я тебе судити,
Душа згоряє, хоч ідуть дощі.
Припиняться дощі і стихнуть болі,
І може скажеш ти тоді мені...
Не буде болю, як зустрілись долі,
І засіяють знов безхмарні дні.