Дивлюсь на годинник
Захоплююсь чарами ночі
Рахую хвилини
Ховаю заплакані очі..
Ну принаймні він уже не сниться,
І не полонить мій розум,
Та все одно чомусь не спиться,
Друга година ночі..чекаю потяг.
Стою на вокзалі, листаю світлини,
Хочу думати про щось хороше,
Шкода що час такий невпинний...
Згадую наші дні і наші ночі.
Сотні незнайомих поглядів, облич,
Серед них розчиняєшся, тікаєш.
Здається я вже божеволію,
Як тільки очі закрию, зявляєшся ти.
Мабуть я сходжу з розуму,
І нічого не зможе допомогти.
Ти повсюди, в усьому
Зявляєшся наче привид,
Серед темряви кімнат
І я їду від себе,
Я не хочу дурних порад.
Не втечеш типу, змирися, живи
А я так не можу, не буде миру,
Якщо душі прагнуть війни.
Я поїду від себе туди, де себе ж і знайду
Як поламану іграшку в старих, давно забутих речах.
Відремонтую, вдосконалю, воскрешу
І щоб там не було, щоразу буде так!