Тут більше нікого немає.
Заглянь хоч по різні боки.
І пустка відлунням кидає
у стіни, у двері, в шибки...
Тепер не житло, а місце
порожнє, а жити кому?
Не прийдуть ізвідси вісті
й нікого не збудять від сну.
Тут порожньо. Трохи шпалерів
ще вітер зі стін не обдер.
І згадок дрібненькі папери
встелили підлогу. Хтось вмер.
Хтось може й не жив іще зовсім.
Було може й не на життя...
Не сталось чогось. Не збулося.
І холод долоні простяг.
Невигріті стіни облізли.
Не втримали без тепла...
І вигорять очі безслізно,
що кров'ю надія стекла.
Немає. Нікого немає.
Хоч легко, та боляче дуже.
Чужому не скажеш, а свій не спитає.
...А що, коли й справді, байдуже?
