Якось ми з подругою після роботи розмовляли за пивом та шоколатом на схилі місцевого озера. Надвечір. За деякий момент після випитого розмова з ніпрощо склалася на - я ніколи не закохаюся бо чоловіки.. І почався перелік. Бо.бо.бо..і тд. Все кружляло у заметілі із тз попереднього досвіду. Попередньо я казав ій, що у кохання як нефізичного явища відсутнє часове означення терміну дієздатності та усього фізичного.
Але вона мала вижати усе із себе. Коли вона завершила то знову ми випили трохи. Закусили залишками чоколату. І я запросив іі на танець. Звісно вона погодилася...але на своіх умовах. Під свою мелодію. Не питання. Танець під імпровіз. Ми були майже самі окрім малопомітного місяця.
Кожен танцював як міг. По іі рухах було все те що іі турбувало і турбує. Як і у мене. Потім ми зупинилися і я іі огорнув та підняв угору. Ще трохи покружляв. Коли опустив на землю та вона віддихалася трохи мовила що це класно і треба буде якось повторити на дискотеці. На жаль чи щастя я не ходив на ці тусовки, тож побажав ій успіху. А тим часом спитався у неі - що для неі значить кохання.
Вона замислилася.. І тільки но почала давати соціальне визначення я спинив іі. Годі нашарувань минувщини. - це буде твоє домашнє завдання. Ми розпрощалися біля іі будиночку.
... Далі буде 😉
