Ліна Костенко. БУВАЕ, ЧАСОМ СЛІПНУ ВІД КРАСИ… (переклад)
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.
БЫВАЕТ, ОСЛЕПИТ МЕНЯ КРАСА...
Бывает, ослепит меня краса.
Замру на миг, не вникнув, что за диво,-
Вот эти степи, небо и леса,
Все неподкупно, чисто и красиво,
И все, какой маршрут не избери,
Моё, и все зовется - Украина.
Судьба нетленна, высока. Путь длинный.
Остановись и с Богом говори.
