А в наш час дуже соромно мати Душу,
Непрестижно подекуди, інколи - дуже банально,
Тож і я її часом від світу приховувать мушу,
Хоч не знаю, чи маскування моє ідеальне.
Непристойно серце відкритим тримати -
Це порушує ніби правила гарного тону.
Треба в ногу іти, стройової хором співати
Разом з вишколеним, із байдужо-бездумним планктоном.
Неможливо у світі цьому бути зрячим,
Вголос вимовити, що королі наші - дійсно голі.
Небезпечно побачити те, що ми дійсно бачим.
Нереально не бути рабами чужої волі.
І, хоч кожен із нас серед ночі мріє
З понеділка (звичайно ж) життя нове знов розпочати,
Воскресити, реанімувати свою Надію...
Але ж Віра також моветоном вже встигла стати...