Я у мандрах своїх життєвих не сказати б зайшов далеко
Я у мандрах своїх життєвих
не сказати б зайшов далеко.
Та назад озирнуся -
ой ж був вітер холодний і злий!
Але ластівочки у небі
знов з’являються у свою пору,
і летячи у висі,
пил зі стріх обмітають крилом.
В зажурі дещо, натомість,
гуси з застав далеких
жили собі поживали
й ось на північ вертатися їм.
Кунь самотній, тим часом,
серед чистих вод щось клекоче:
Птаха там й в саму спеку,
і у осіннього інею дні.
Мені ж в глибокій зажурі,
важко вимовить й слово,
від домівки у саму далеч
нескінченна весняна ніч…
