Я, допоки не був на службі, упокорював буйність думки
Я, допоки не був на службі,
упокорював буйність думки,
час минав стрімголов,
й я триматися більше не міг.
Отак й полетів я в дорогу,
де привалів нема й відпочинку.
Спорядився і сів
і погнав до східних вершин.
Хмар навислих тумани
наче мускус пахучий.
І холодна їх хвиля
в груди вдаряє мені.
Зміна днів, місяців і років
іде усе своїм ходом,
я ж, одного разу як вийшов,
так й у дорозі все.
І з хвилюванням великим
пригадую я родину.
Ті почуття приємні,
яких позбавлений я.
За роками роки чередою -
десять літ уже проминуло,
але ж не навіки я
згубився на чужині.
Двір закрила і хату
тінь дерев, ще не мертвих,
й не помітити, мабуть, за сим всим,
сонця зникнення і небес!
