Далеко від своїх рідних я в мандрах по службі знову
Далеко від своїх рідних
я в мандрах по службі знову.
Серце моє неспокійне,
в двох місцях тепер різних живе.
Сльози за рукавом ховаю -
на схід й на схід усе човен.
За течією печально,
плину за часом услід.
Сонце за обрій впало,
і Мао і Сін, сузір'я
теж заховали себе
за вершинами західних гір.
Тут журба у усьому,
тут зливається небо з землею.
Й я у тузі безкрайній
згадую рідний свій дім.
Рвуся до нього душею,
мрію вернутись на південь,
але дорога далека,
й надія не тішить мене.
Ланцюг мостів і укріплень
усе одно не прибрати!
Навіть звістка не дійде,
і себе я довірю віршам…
