В турботі і тривозі день згасає,
Заходить сонце вже за небозвід.
Про рідну хату спомин напливає:
Який від мене там зостався слід?
Вже 40 років я прожив на світі,
А все мені, батьки, бракує Вас.
Повиростали вже і мої діти,
О Боже, як невпинно лине час!
Мені здається, що я тільки вчора
Поїхав з дому, рідного села.
Болить душа, вона Поліссям хвора,
Однак вже на Поділлі проросла.
Ось так за роком рік минає,
Здається, що це тільки мить.
А пам'ять в вітчий дім усе вертає,
За рідним краєм серденько болить.
