Когда пришел я на роботу,
Весёлый, дружный коллектив,
В гробу я видел их заботу,
Я загибался, креатив...
Потом я встретил, эту, диву
И мигом слюни распустив,
Ухаживал за ней красиво,
Я загибался, но любил...
Пришла пора, мутнел в любви к тебе рассудок
И каждый день, всё дел невпроворот,
Хотел "омлет", а получил квартиру в лизинг,
Я загибался слушать что я жмот...
И каждый день фигня такая,
Всё тот же рай, но как в аду,
Я загибался, жить с тобою,
Захлопнув дверь, бухать иду...
Я так скажу для вас друзья, коллеги,
Что жил как будто бы в бреду,
Я загибался всё за счастьем бегать,
Теперь счастливым прочь иду!..
Скажу не надо бегать нам за счастьем,
А то пройдёт, посмотрит тихо ржа,
Я загибался делать все как надо,
А надо делать: как велит душа...
Це все відносно. Іноді кілька днів насичують подіями і досвідом на кілька років вперед, а іноді за кілька років нічого вартого уваги не стається. Описане у вірші- це лише відрізок життя який стимулював до руху в перед і саморозвитку, це ніби коридор який потрібно було пройти на шляху до самоусвідомлення. І хоч це досить малий, в моєму розумінні проміжок часу (3 роки), він дав мені поштовх стати іншою людиною...