Ти вже мені не на меті.
Я з тебе виросла. Пробачиш?
І мрії зовсім вже не ті,
і я вже інша, й ти. А втім -
усе змінилося на краще...
Злетіли цвітом за вікном
років пелюстки невловимі,
вже не зізнаюся, що й нині
у мій важкий тривожний сон
часо́м приходять очі сині,
не протягну тремтливих рук,
щоб доторкнутись мимоволі...
Ох, ці вже очі волошкові -
по найболючішому б'ють!
Така вже, мабуть, наша доля...
Вже ніби сонце і весна
струмує й променить усюди.
Пробач, та досі в мене в грудях,
усупереч усім словам,
живе любов. І жити буде.