Чому сумуєш моя, Весно? Поділись
Чому з дощами посіріла й неба вись
Блідніє тьмяністю печалі твоїх віч
Що сталося з тобою, леле,в чому річ?
Йому довірилась наївно, обманув.
Вродливий Березень, мінливий- ким же був?
Пообіцяв тобі він ніжність і тепло
Та всі слова його снігами замело
Замерзло серденько твоє. Пекучий лід
Залишив у душі твоїй болючий слід.
Ти кинулась в обійми Квітню, між вітрів
Щоб приглушити від образи гіркий гнів
А він кохав тебе не довго й наче сніг
Лавиною накрив тебе від зради сміх.
І вже не тішили ні квіти ні слова
Коли ти знала, що у нього не одна.
Ти заблукала у безодні сірих днів
Де морок огортає душу й світ дощів
Стіною хмурою безжально гриз тебе
Де вже ніхто таку, як ти і не знайде.
.... ................
Коли зійде яскраве сонце з-за гори
Опинишся в його долонях вперше ти
В його очах, що кольору високих трав
Побачиш ту, котру так довго він шукав
Він подарує тобі з неба сяйво свіч
І теплі вечори удвох, де віч-на-віч
Ти засинатимеш у Травня на руках
І своє літечко чекатимеш у снах.
Гарний, щирий, чуттєвий і емоційний вірш!
PS - доречі - віршована форма ідеальна, чіткий ритм і віршований розмір витримано. І головне є життєвий зміст - прониклива історія кохання.
З найкращими побажаннями до Вас.
