Змушуєш моє серце частіше битися.
Стишуєш мої думки. Calma, calma**...
Час не пробачить нам жодної гами
Ніжної мелодії цього обману:
Коли ми сам-на-сам,
Коли моя спина
У твоїх руках
Подовжується.
Туга нитка
Змією проковзує
Із твоїх грудей у мої груди...
І раптом,
Немовби видиво:
Весна, таїтянка з картин Гогена,
Тримаючи солодкий плід у руці,
У своїй уквітчаній пірозі,
Заходить
Крізь тебе
У порт моєї любові,
Споруджує на берегах мого моря
Твій повітряний храм із
Півслова,
Півпогляду з-під твоїх очей,
Півдотику;
Бриз твого дихання просочується
В усі його стіни...
Скажи,
Хіба не сюди
Віряни приходять молитися,
Хіба не віра сколихує мене
Західними вітрами,
Хіба це не моя тінь
Здіймається піною
За твоїми плечима?
Скажи,
Мій коханий чоловіче
З шалено смарагдовими очима,
Як
Ти
Змушуєш
Моє серце
Частіше битися?
*- досл. "Куди (ти) йдеш?"; маорійська назва картини Гогена "Жінка, що тримає плід" (на зображенні)
**(ісп.) - спокійно
