Моя ти вчителька з Весни.
Хай не реальність це, а в сні.
Така ж у щирості своїй,
В красі душі, в неспокою вогні.
Погріюсь в посмішці твоїй,
Бо навкруги стежки холодні …
Я не боюсь тої безодні,
Коли ми двоє, світлі дні,
Коли ми двоє, теплі ночі,
Холодні вже пішли. Чужі й німі.
Я дивлюсь так уважно. Ти мене пробач.
Вриваюся, можливо, в заборонне.
Буває, хоч кричи, хоч плач.
Вганяє в самоту. Кричить у пустоту. Чуже віконне …
Простягнута рука. Простягнута давно.
Сподобалось уже одне і те ж кіно.
Та все чомусь не так. І щось завжди не так.
Царівна - просто скарб … А ось Іван – Дурак!
Зберу усе тепло. Розкину по світах.
Любові джерело. Напився з нього птах.
Летітиму нехай у прірву й океан.
Рубатиму чуже. Рубатиму бур’ян.
Хто любить, прийде Друг
Й обірве ланцюги.
Ти, Друже, час знайди
І вчасно поможи …
Ти уяви, які постануть кольори:
Біле в душі і біле всюди десь згори …
Велике серце хтось всю ніч від всіх ховав,
А вранці не знайшов. Бо Хтось його забрав ….
дякую
