Ти пишеш повідомлення мені.
Без слів картинками малюєш.
Я звикла бути в самоті.
А ти все серце поглядом хвилюєш.
У тебе так багато є жінок.
Красивих, і які бажають щастя.
А ти все дзвониш в той дзвінок.
Який, приносить лиш прокляття.
Для чого я тобі, не є я вільна пташка.
У мене у гнізді, маленьке пташенятко.
І хоч я розлучусь, а сенсу тут не бачу.
Для чого я тобі, хоча так серце плаче.
Сьогодні є одна, а завтра маєш другу.
А пишеш все мені, повсюди вже напруга.
Чи може ти і їм, писатимеш по слову.
Я в темряві пустій, не бачу тут основу.
Морочиш ти мені, і голову і серце.
Або ти йди до дій, або безслідно счезни.
Не бачу тут любов, майбутнього не бачу.
Для чого я тобі, я й так ночами плачу.
Між нами є число, яке нас розділяє.
Ти старше, а любов, роками не щитає.
Або ти відпусти, або бери все тіло.
Для мене у житті, все болем слів покрило.
Я розумію день, я є плече підтримки.
Я вислухаю всіх, коли на небі зірка.
Спитаю що не так, підтримаю хоч словом.
Я буду ніби щит, який приймає болем.
Ти просто зрозумій, для жінки є потреба.
Щоб сильний чоловік, підняв її до неба.
Нічого не чекав, а просто все в коханні.
Щоб він тебе пізнав, в солодкому зізнанні.
Для вільних я буду, не мрією загадка.
Для тебе стала враз, я щира не вульгарна.
Я дала поняття,що я пташина мудра.
Або ідем в життя, або нас Бог розсуде.
Ти просто зрозумій, чи треба тобі щастя.
Забудь мене крилом, із спогадів не ясних.
Я більше не прийду, якщо цього не хочеш.
Я вилечу в вікно, й дощем на землю вскочу.
Я просто як сльоза, і чиста і холодна.
Я буду тільки сном, залишуся я горда.