Ти кажеш я божевільна. Але чому?
Чи не тому, що пропахла духом диму і полини?
Чому ти покидаєш мене на половині ціє дороги?
Довгої, та нестерпої водночас милий.
Це місяць за душу зачеплений рогом
Зводить з дороги в пекучі кропиви.
О ні чому так?
Чому місяць не так яскраво світить?
Чому дорога така важка?
Бо світ, певно, зійшов з орбіти,
Бо не маємо маяка.
Де нам все повернути щоб було як колись?
Де відчути ніжний доторк твоєї руки.
Вітер тихо мені в спину шепоче ,навіює спогади давні.
А я все танцюю над прірвою там де ти.
І допоки ти там танцюєш, на мить жевріє давній знак,
Хто сказав, хто сказав, що минуле не маяк?
Хто сказав, що я не твоя ?
Хто сказав, що сонце сяє, а зорі падають з небес ?
Хто сказав, що в світі немає чудес ?
І про це вже ніхто не скаже, бо за нами пішли слова,
Хіба ж ними себе не зв`яжемо, щоб я твій, щоби ти моя.
(Створено з «Небесним» поетом)