Від імені,
як від зими залишаються букви…
Санчата бряжчать, іскриться асфальт…
А час біля скроні пальцем все крутить,
дивиться з стінки і бачить, що не гаразд…
Я стомився,
рутиною дихає стомлене місто,
серце в грудях стрибає немов навмання…
Де осінь лісиста закутана в листя,
яка відчуває де знаходжуся я…?
Я
затихнув, мов небо в ранковім багрянці,
від імені мого лишились лиш букви…
Думки гіркотою застрягли у склянці,
а час біля скроні пальцем все крутить…