Я малювати починав життя
На білому і чистому папері.
І гумкою стирав, і виправляв,
І підчищав розплилі акварелі.
Я додавав сердечно почуття:
Увесь їх ряд, від щастя до страждання.
Перемальовував, перегравав,
Цим витвіром вражати мав бажання.
Та наступила мить, як той папір
Вже не уміщував ніякі фарби.
Не зносив він ані мазків, ні дір -
Від неприпинного тертя став бляклим.
Утратив той малюнок чар і блиск,
Хоч я шукав найяскравіші барви.
Та й геть зобгався і зносився лист,
Став для своєї цілі непридатним.
Я малювать життя не припиняв:
Узявся за гуаш й принадний ватман,
Підрамником мольберта обладнав
І в полотно встромивши пензля жадно,
Я метушні навкруг себе здійняв,
Немов утратив весь свій глузд в натхненні,
Бо вийшовши за межі полотна,
Я врешті перейшов до стін майстерні!
не марно старався.
