Вітри зимові завивали,
Закуталось у сніг село…
Ні люди в нім не сновигали,
Котів, собачок не було…
Стемніло рано… Чорні вікна
Пили мовчання і… печаль…
Чиїсь здригнулися повіки…
Каганчик на столі зачах…
Зі смертю дівчинка змагалась…
Устати вже не мала сил…
Бліденьке личко посміхалось…
Над нею – божі образи…
А їй приснились мама й тато,
І братик з нею у саду,
(Прийшли сюди, щоб погойдатись…
Ще не послав Господь біду)…
Сміялись діти синім сливам.
Тут груш і яблук рясота…
І кожен стиглий плід, красивий –
Такі давались у свята.
А темінь крила розправляла,
Вітри стогнали за вікном…
Маленьке серце… зупинялось –
Завмер життєвий метроном…
25.11.2017.
Ганна Верес (Демденко).
Не забуваймо ж тих злочинів і тих злочинців, щоб теперішнім авантюристам не було повадно. Бо хто не знає чи забуває минуле - той і не матиме майбутнього.