Навіяне мелодіями Ф. Шуберта
Весняний сад тріпотів у своєму первозданному квітті. Летіли снігом пелюстки, падали на землю, на долоню, на підвіконня відкритого навстіж вікна. Співав жіночий голос про вічне, про неземне. Про те, до чого прагне людина, переливами арфи піднімаючись у височінь аж до самого неба... Забирає гіркоту з душі, звільняючи її від сумнівів, брудних образ і гіркоти поневірянь. Летів, летів за вітром білий колір саду ...
Весняноквіття то - закон природи. Приходить пора, прокидається вона від зимового заціпеніння. Оживає разом з нею чиста мелодія серця. Височить над повсякденністю. Оновлюється Душа. Поки вона в тобі - довгий їй шлях ... Вічний ..