Нагадую собі, що це востаннє.
Це – покарання за гріхи.
Блукає десь моє кохання,
Шукати вже несила. А птахи
Знущаються із мене, бо літають...
А я зосталась, вперта, на землі.
Дивитись мушу, як вони кружляють.
А потім смерть знаходять у віконнім склі.
Я теж знайшла…кохання непотрібне.
Воно для чого? Почуття вже сплять.
Укриє місяць їх промінням срібним,
Мене ж тепло зігріє вранішніх багать.
