Ми прагнемо на Україні жити краще,
По-європейському та й усе.
Але мене чомусь це так бентежить,
бо зараз у державі напрочуд йде все шкереберть.
Немає а ні миру у цій країні, а ні стабільності.
Та й люди стали такі всі злі,
бо треба нам в країні виживати,
Тяжко працюючи,за ті мізерні копійки.
А президент наш незбагнененний
Із купкою міністрів на чолі.
Гучні нам заявляв заяви-про європейські цінності
І що з Європою чудово будем жить.
Ніхто у цій державі про
Люд простий не думає.
Кожен з чиновників
Для себе створює релакс.
Не знаю я чи зацікавлені вони
В верховній раді,як пересічний
Українець, на цей "коштовний" мінімум
Ще й досі прожива.
І за останні роки багато тисяч
Українців, у пошуках найкращого життя
Потоками саме у цю Європу,пливуть
Потоки,для існування свого і буття.
Та і не тільки до Європи, ці українці
Долею розкидані по всьому світу і по всій землі.
А можновладцям байдуже, їхні
Гучні обіцянки завжди були пусті.
І крок за кроком ми йдем усі в провалля,
Не те,що йдем, а стрімко летимо.
Як ту худобу,всю Україну, ведуть на бійню,
А ми сліпі,за хибним пастухом йдемо.
Та й жебраками ми завжди були
І будем так і далі жити,
Допоки у чужих людей,
Не перестанемо просить....
Щоб змінювати Україну, перше
За все треба себе змінити.
І своїм розумом,
І думкою своєю жить.
Не полюбляю я писати заумні речі,
Хоч знаю їх не менше від чиновників о тих.
І саме в наший час прості слова доречні,
Що відрізняє нас від добрих і лихих.
Тому й хотілося так щиро говорити
І кожному до серця донести:
Щоб ця країна краще стала жити,
Не будь байдужим і не мовчи!
Вже стільки років Україна незалежна,
Натомість залишається усе без змін.
Покращення життя-це мрія не досяжна,
Бо ми терплячі невільники її.
