"Життя прожити не поле перейти " Український романс
Життя прожити не поле перейти
З дитинства ці слова ми чули,
Та тільки ось на схилі літ
Їх значення ми на Собі відчули.
Солодкі злети занебесних мрій,
Яким ніколи не судилось збутись,
І хвилювання від юнацьких почуттів
Нам їх ніколи не забути.
Найперші відчуття свого буття
Ми пам'ятаємо примарно
І дотик материнських рук
І батьків голос, що звучав так гарно.
Бабусі постать біля теплої печі,
За комином якої ми зігрівшись виглядали,
І дідуся, що біблію читав
Сидячи напокуті під образами,
А ввечері при світлі каганця
Збиралися Усі, що були з нами.
Спогадам в минуле не було кінця,х
І дітлахи затамувавши подих на печі не спали.
Хвилюючі історії про козаків
Ми слухали не за книжками,
В такі холодні зимні вечори,
Науку від дідів ми переймали.
Про холодноярців і голодомор
Вперше ми від Них почули,
В дитячім серці засвітивсь вогонь,
Не перетворившись в визвольні потуги.
Чому , за спогадами не пішли діла?
І дідівські руки не взялись до зброї,
Тому, що єдності в них не було,
Нема її й сьогодні як такої.
Три роки як іде війна,
Неоголошена,кривава
Терпіння Нашого нема,
Та поки ж будем ми "за сало"!?
"Небесна сотня"як докір Нам,
Стоїть майдан перед очима,
Невже цей шанс на протязі столітть,
Ми втратим як пір'їну?
Та ні! Не діждуться цього,
Ті вороги, що звалися братами,
З дитинства тліючий вогонь,
Сьогодні він горить і буде з Нами!
Цей образ української сім'ї,
Що дихає теплом і пахне хлібом,
В своїм серці Братики побережіть
І захистіть! Як воїни і хлібороби! Ділом!
Так, життя прожити не поле перейти,
Тепер про це Ми добре знаєм,
Як Україну-матінку любить
На все життя запам'таєм.
М.Київ травень 2017року