В твоїх очах я бачу тільки літо,
Твоє волосся – кольору зерна,
Стосункам нашим треба б ще дозріти,
Але, скажи, невже моя вина,
Коли тікаючи, неначе сарна дика,
Ти в розпал грища падаєш в траву,
Й гарячим лоном губ благаєш крику,
Вимолюєш кохання булаву?
Тоді я (гетьман, яничар?), ти – бранка,
Ти – Роксолана, пристрасть і вина,
Моя гротескна подруга , коханка,
З волоссям кольору злоченого зерна…
РОМАНТИЧНО!
