Зовсім недавно в неї на долоні з’явилася нова родимка. Прямісінько на мізинці.
То була одна із десятків пігментних плям, що сузір’ями вкривали її молочну шкіру – з ніг до голови. Вони ланцюжками тягнулися вгору по руках, закінчувалися десь на лопатках і продовжувалися вниз по ногах аж до самісіньких п’яток. Вони були різного розміру і з’являлись на її тілі в різний час. Вона їх не рахувала, адже збилась вже давно, а починати заново – надто пізно. Іноді, страждаючи безсонням, вона торкалась кожної родимки, шукаючи в них якийсь непідробний сенс, якесь призначення. Деколи міркувала про те, чи знайдеться у цілому Всесвіті людина, котра б з’єднала всі ті трикляті родимки лініями. Цікаво, скільки ліній, фігур і перехресть вийде? Скільки сузір’їв і туманностей?
Вона була зоряним небом на негативній плівці. Нещадно поплямована.
Поплямована – це слово ідеально описувало те, що Соня відчувала кожного разу, коли залишалася наодинці зі своїми роздумами. Одного разу, їй доводилось чути таку дивну теорію, що справжнє щире почуття нагадує родимку: несправжні емоції – неначе плями від фарби, які легко змиваються під краном, а от істинні – вони наче родимки, вони на все життя. Можливо, звідси випливає пояснення, чому вона вкрита пігментними плямами? Напевно, це не збільшення меланоцитів, а її почуття? Якби це дивно не звучало, але зраджені почуття іноді можуть вбивати так само, як і родимки, що перетворилися в меланоми.
Соня не знала, коли саме її життя перетворилося в прохідний двір для десятків інших людей. Двері були відчинені навстіж, і часто подорожні недбало ставилися до її необачної гостинності. Коли вони вирішували покинути її, то забирали з собою все. Соні залишалось тільки замітати сліди і будувати все заново. Так траплялось доволі часто – її міняли на шумні веселі компанії, на когось цікавішого чи просто знаходили собі нові захоплення. Їй жодного разу не вдалося відпустити біль, що горнувся до її серця, як котеня до теплої батареї. Мабуть, його було настільки багато, що він проривався назовні через кожну нову пляму.
Від цяточки до цяточки – від старої ери до нової. Щось змушувало її не прогинатися під стандарти суспільної «нормальності». Соня вміла закохуватися навіть в недоліки, не отримуючи відповіді на свої рандомні почуття. Потім вона настільки сильно бажала щастя тим недолікам, що вони дійсно таки знаходили те своє щастя, в якому її не було. Тоді Соня щиро раділа, наче мале наївне дитя. І в такі моменти закони всесвітньої логіки вибивали «ERROR 404» і перезавантажували систему.
Згодом всі ті, кого вона вважала найдорожчими захворіли «хронічною нестачею часу» або іншими людьми. Тому на запитання: «Чому ніхто нікуди не кличе?» відповідала банальним «нема бажання». Якби ж хтось тільки запитав чому так! Відповідь очевидна – ніхто не кличе, всі надто зайняті, всі надто, надто, надто… Вона для всіх своєрідне «надто». Надто поплямована.
— Отак воно. – Соня гірко зітхнула. – Грьобані родимки. Скоро буду схожа на далматинця.
Навпроти сидів зовсім незнайомий хлопець, який нервово покручував в руці сигарету. Соня тільки краєм вуха чула, що його звали Марком, коли він з рештою хлопців шукали фольгу на кухні і зникли на задньому дворі. Друга банка пива була, скоріш за все, явно лишньою, але Соня більше не турбувалась з цього приводу. Її гризла ця безглузда теорія про родимки, а Марк невчасно потрапив під гарячу руку, коли слова самі складались в репліки.
— Розслабся, – з посмішкою в голосі відповів він. – То хіба не меланін в шкірі чи ще якась фігня? Ти робиш з мухи слона: все просто в рази простіше.
— Тоді поясни.
— Припустимо, що родимки мають значення. – хлопець зробив багатозначну паузу, продумуючи свій наступний хід, – Тоді кожна пляма – то реакція на якусь людину.
— Ну і? – з викликом запитала Соня, незадоволено хмурячись.
— Тоді, чувак, в тебе просто алергія на людей! – Марк переможно плеснув в долоні, остаточно збиваючи з пантелику.
— Слухай, ти досі ще трохи вгашений чи ти серйозно? – дівчина рефлекторно торкнулася своєї родимки на мізинці, цікавістю розглядаючи співрозмовника.
Марк підсів до неї зовсім випадково, коли вона спостерігала за своєю подругою, що розчинилась в натовпі. В нього були блакитні, немов застелені сірою димкою, очі і по-зрадливому мила ямочка на щоці. Він відносився до тих людей, яких Соня називала «елітою», які ходили зграйками і збиралися кожних вихідних, щоб вщерть заповнити Інстаграм новими селфі. Соня була впевнена, що завтра він навіть не згадає, як вона виглядає, адже імені він не запитував, і взагалі – він досі поряд чисто по приколу. Такі Марки граються дівочими серцями і ніколи не настроєні серйозно. Вони стовідсотково створені бути «фатальними помилками» в чиємусь житті.
— Окей, зараз розжую. – його голос стає більш зосередженим. – Це ніби реакція на людей, котрі тебе зачіпають. Типу, любиш ти там когось, дружиш – і бац! – нова родимка. Це як ув’язнені на стінах дні видряпують і закреслюють, бачила колись в кіно? Так твій організм викреслює різних покидьків.
— Воу. Сильна заява. – Соня розсміялась, мабуть, вперше за вечір. – А як тобі таке: якщо зірки – це діри в підлозі раю, тоді родимки – то Дірки в моїй душевній організації?
— І багато в тебе тих дірок?
— Не знаю. Не рахувала. Не так то й легко на спині їх порахувати, наприклад. – Соня опустила погляд і знову наполегливо потерла пляму на мізинці.
— Вперше бачу родимку в когось на долоні. – Марк примружився, щоб сфокусувати погляд. – Може в тебе дійсно не параноя?
— Ти ж сам казав – алергія на людей. – вона закотила очі.
— А від мене теж буде родимка?
Дівчина різко підвела погляд, здивовано розкривши рота. Вона глибоко вдихнула, ловлячи себе на думці, що безсоромно розглядає його по-неправильному милі ямочки на щоках. Соня відчула, як легені раптово скрутило, наче від вакууму. Може він правий?
— А з якої радості вона має бути? – прошепотіла Соня.
— Ну, знаєш, – Марк прикрив очі, – я теж можу бути покидьком.
— Ти точно досі ще вгашений. – впевнено заявила Соня.
І десь в районі серця вона знала напевне – через декілька днів вона виявить нову, абсолютно неочікувану пігментну пляму. І тоді вона точно виявиться нещадно поплямована.
ID:
740111
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.07.2017 16:54:45
© дата внесення змiн: 01.07.2017 16:54:45
автор: Юля Типусяк
Вкажіть причину вашої скарги
|
