Забуті народних пісень оберемки.
Не слухає вітру людська дітвора.
Камінно застигло у просторі й часі
Проміння разюче, нащадок совка.
А в’ється молочне плетиво стежок,
Біляво кружляє раптовими снами,
Ніколи не винайти часу порок,
Аби ще пройтися отими шляхами.
Трава вигинається, хвилями ходить.
Дерева лопочуть легенди собі.
Озер широченних шикарнії столи,
Там риби розводять байки німі:
“Про рибу й наживу”, “Про рибу й поживу”.
Ніхто, окрім щуки, не ловить в цю днину.
Тварини ширяють у товщі води.
Загроза найменша — гачка ти не жди.
Ще їхні прабабці з переказів знали:
Людина пропала — її не чекай.
Вітаю читаче, вітаю читачко!
Надіюсь піймали, краплини відчай!?
Чому це пропали, куди ся поділи?
Вони, якщо знаєте, дозу зловили...
