Вийшла в поле дівчина сумна
Її кохання забрала війна!
Землі - матері низько вклонилась,
Росою духм'яних трав вона вмилась,
Та втримати сліз вона не могла
Кохання її забрала війна!
Вже вечоріло…
Стояла молилась…
Незглянулась, як чудо птаха з'явилась.
З квітки на квітку перелитіла
І на плече той дівчині присіла:
Чом, ти дівчино,сумна?Плачеш у полі одна?-Мовой людини заговорила.
Дівчина здивовано відповіла:
-Як далі жити ?Доля така!
Кохання моє забрала війна!
Ти мені, птаха, допоможи-
Молитву до Бога ти віднеси.
Вже зовсім стемніло…
Молитву дівчини крилом підхопила
І миттю стрілою та птаха у небо злетіла.
Лети , моя люба, швидше лети…
Я ж буду молитися тут- на землі…
Вже й ранок, світає….
І чує дівчина, з небес голос птахи лунає:
-Поверне кохання війна!
-Не будеш дівчина одна!
щемно
