Сирійське місто, вщент розбомблене́ ти:
скізь плач і стогін - діти під бетоном,
російські найманці, радянські ще ракети -
від вибухів снарядів чути гомін.
Нема ніде вцілілого будинку:
все знесено, розтрощено, розбито.
Намарно ждати сім'ям відпочинку -
у кратерах земля, як Марс, розрита.
Там, де не вистачало бомб для люті,
дітей, жінок труїли, мов комах, -
розпорошили газ, смертельний людям,
не передати словом весь той жах!
"Куди тікати?"-скрізь кордон закрито!
"Продати все?" - уже нема кому!
"Чекати смерті?" - прийде вона швидко!
"За що нам геноцид такий?! Чому?!"
Лише тому, що жити ми хотіли -
у своїм домі жити, як пани -
без деспотизму Асада-дебіла,
який у пекло двері відчинив!
Та винен не лише Башар:
його підтримав Володимир,
благословення Барак дав,
і Ангела була із ними.
