Таке маленьке у порівняння із сонцем
Й таке палюче у порівнянні знову з ним
Твоє серце що лоскоче свідомість
Тому хто буде ходити мужем твоїм
Воно не з криці і не з паперу
На нім нашкрябані нецензурні слова
І порождає в свідомості треби
Що не лукава ти і не свята
Я не знайшов тебе в підворотні
Скоріше ти зібрала мене
Із капель дощу що дзюрчать тротуаром
Чи ранньо - жовтим листом у весну
Ти бережеш і тримаєш розкуто
Свою надію на щастя - в ній мить
А я свідомо йду на спокуту
Коли тобі в твоїм серці щемить
Й хоч твоє серце і є моє сонце
Я вити годен лиш би ти була
Й на твоїм серці вишкрябую тантру
«знов не моя, не моя, не моя…»
Не обнадійливо якось 
