В понеділок вранці-рано
Поле криється туманом,
По дорозі Іра йде,
В школі практику знайде.
Там ласкаві вчителі:
Всі у крейді, у імлі,
На уроки не пускають,
Відійдуть, не привітають.
То вони чергові в школі,
То хворіють, як ніколи,
То контрольна надскладна,
То переказ, то диктант.
В шоці класний керівник:
«Хто ви? Я до вас не звик.
Практика ось тут у вас?
Що вам треба? Класний час?»
Радісний 9-А –
Вчителька уже не та!
Можна не робить нічого,
Не ходить на укр. мову.
Нащо та література?
Праця? Універ? Халтура?
Нащо мова нам англійська?
Школа з нашим домом близько!
«Відпускайте! Ми втомились,
Над уроком помолились,
Щоби залік був у вас,
Виховний і класний час.
Незліченні всі розробки
Щоб були у вас уроків,
І оцінка щоб відмінна,
Ви ж працюєте сумлінно».
Так! Працюю як проректор.
Вчитель кидає коректор
В око учням. Уявіть!
Учень терпить і мовчить.
Інший вчитель сів за парту.
Це не школа! Справжня Спарта!
Сісти страшно на уроці
І відчуть коректор в оці.
Годі, все! Нарешті квітень,
Правда, хочеться вже липень.
Практику здала насилу.
Я іду! Іду красиво!
Школа - це дитинство, доки
Вчитель є, ідуть уроки.
Доки панькаються з нами
Вчителі - ці КЛАСНІ мами.
А як випуск відгримить,
Треба щось самим робить.
Хочем ми тоді до школи-
Не вернуть її ніколи.