Чому ніколи нічого не виходить з першого разу? Здається, що увесь світ спостерігає за невдачею і дивується, чому перша спроба відбулася так пізно?
Неконструктивні думки, але цупка тканина, яку вкотре намагаюся розкроїти спонукає і не до такого.
Контури нерівні. Тканина рветься з тріском. Вже вкотре. Ножиці ріжуть краї. Нитка зшиває роздерте шмаття.
Так, саме шмаття, яке колись було сукнею, потім спідницею. А тепер? Навіть мені не відомо чим воно буде.
Голка входить як по живому. Укол у пальці – ніби шкіру зшиваю ізсередини, щоб і щілинки не зосталося. Міцно.
Міцно не виходить. Рву, наче крик виривається із роззявленої пащі.
Але я мушу це зробити. Хоч би там що.
