Подібні питання люди задають собі уже не вперше. Від самого початку становлення нової ідеологічно відмінної від юдаїзму релігійно – віруючої системи християнства, почалися протиріччя. Загадаймо хоча би прояви Миколаїтів чиПавлікіан. Всі вони мали свої ідеї, тенденції, розвиток і прибічників. А отже, і мали право на існування. Якщо ідея, котрою живе особа, отримує послідовників, отже вона має якийсь певний ідеологічний зміст. Разом із тим, ця ідея не завжди може подобатися правлячій верхівці влади чи церкви. Та це абсолютно не означає що дану думку обов’язково треба знищувати або об’являти хибною.
З початком розширення спільноти перших християн апостоли настановили перших дияконів( прошу не путати з нинішнім дияконатом у церквах). Ці люди мали за обов’язок підтримувати спільноту, допомагати бідним, вдовам. Тобто, на них покладалася суто матеріальна частина питань спільноти. Само зрозуміло що це є теж дуже потрібна річ. Бо ж саме дозволяє показати чи є справжня любов між її членами, про котру у своїх листах згадує апостол народів. Однак це не може стати першоосновою всього. Бо тоді буде втрачено всю рівновагу і загублено те, для чого саме є покликані всі християни. « Тоді ті Дванадцять покликали багатьох учнів та й сказали: Нам не личить покинути Боже Слово, і служити при столах. Отож, браття, виглядіть ізпоміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, їх поставимо на службу оцю.А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову.» (Дiї.6:2-4).
Однак, самим основним і найвищим(якщо робити ієрархічну шкалу у християнстві) повинен би бути апостол чи той хто проповідує слово(ділиться радісною звісткою). Саме апостол є тим посланником бога, щоб звістити усім добру новину. «А ходячи, проповідуйте та говоріть, що наблизилось Царство Небесне. Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів. Ви дармо дістали, дармо й давайте.» (Матв.10:7-9) – саме так звертається Ісус до своїх учнів, даючи їм перші завдання. І саме ці завдання стосуються кожного із нас. Нічого ніби то складного не має. Простіше кажучи : повірити і передати іншим те у що віриш сам. От і вся справа. Але це не просто. Як бачимо, доки спільноти християн жили такою ідеєю – доти і був розвиток і потуга церкви Ісуса.
А чому сьогодні не має в церкві чуд? Чому священики не вміють воскрешати померлих ? чому не можуть підняти хворого ? ну а хіба не це описане є в діяннях? І хіба апостоли це не робили? Що сталося що це стало не можливим більше? А може у них чи у Ісуса була якась особлива технологія? Може вони користувалися якимись інакшими засобами? Тоді напрошується питання: а чому тоді це все втрачено? А якщо так: то для чого обманювати себе різними заклинаннями котрі не допомагають?
В процесі свого становлення у церкві, колишній спільноті вірних одному Богові почалися різні розколи. Кожен представляв свою ідею, думки, часто ілюзію власного виробництва – за єдино правильну і провідну стежку до пізнання Бога. Звісно що вигравали ті, котрі найбільше підходили політиці певного імператора. Тому час до часу церква міняла свій облик. З часом утвердилися ті, котрі до нині себе звуть християнами. А як відомо історію пишуть переможці. Питання в іншому: а чи насправді були всі інші варіанти настільки поганими що їх викреслили назавжди і засудили як богопротивні? Чи справді ці всі думки були настільки єретичними як говориться у подальших офіційних документах? І чому ті, котрі перемогли різні «хвороби» у середині Тіла Христового так запопадливо забороняли простим людям читати Святе Письмо, вивчати його і думати про Бога? Звідки така впевненість, що людина котра вивчатиме Бога не по тих канонах, які придумали певні люди, зразу має зробити щось погане або не зуміє знайти правду?
А найцікавішим є інше. Якщо людина буде справді розуміти що написано у Св. Письмі, то чи буде вона потребувати культових дій, які і зараз так активно пропагують церковники. А все дуже просто. Якщо у вас буде віра то хіба вам буде треба ще чогось. І тут починається іти роздвоєння. Засуджуючи єретиків як тих, хто виступає проти церкви, самі ж церковники поступають як єретики. І це треба приховати. Звісно що легше управляти тими, хто менше знає. Прошу зразу вибачення – тому, що як і всюди є люди віддані своїй справі і вони справді бажають розвитку. Працюють в тому напрямку. Викладаються у своїй сфері. Ми маємо таких священнослужителів поважати. Однак їх на жаль дуже таки мало. Але в своїй більшості це є узурпатори людських душ і гаманців. Вони досить що самі не знають про що говорять то ще й тим, котрі знають закривають рота, щоб і ті не змогли навчити когось.
На превеликий жаль так є. І буде тривати доти, доки у наших душах буде триматися страх перед служителем, котрий усього лише репрезентує Бога. Ми маємо іти до правди. Шукати відповіді на поставлені перед собою питання. Вчитися розрізняти правдиві ідеали від набору слів. Допомагати одне одному. Будувати в серцях мир і любов. А тоді і наша справа на політичному і соціальному ґрунті покращиться. Головне «пізнайте правду. І правда вас вільними зробить».
А тепер блище до справи. І так: у що ми насправді віримо? І тут всі в один голос дадуть відповідь що у бога. Але це не так. якщо ви вірите в бога, то чому поклоняєтеся не йому а комусь іншому? З якого дива жрець який виконує культ є вищим аніж божество якому він приносить цей культ. Виходить парадокс. А цього бути не може. І це лише одна частинка від цілої системи християнізації. А якщо так то ця система не має право на життя. Бо ж це є повний абсурд. Звісно що, жреці завжди прагнули користуватися необмеженою владою над іншими. Вони називали себе посланцями богів, їхніми священниками, синами бога. Та це не міняло справи. Вони завжди залишалися просто людьми. Такими ж як і усі. Гнівливими, злими, безчесними, амбітними, хтивими. Однак при цьому маючи необмежену владу і прикриваючись даром божества. А чому б ні? Ну а хто зможе довести протилежне! Хто доведе чи є бог чи нема? Хто скаже чи насправді все так має бути як вони говорять чи ні? Та ніхто. А ті котрі скажуть будуть ворогами людства. І це природно. Ну а як інакше поступати із конкурентами. Їх просто треба позбуватися. Тому і була придумана «свята інквізиція». Доречі, ця «побожна установа» діяла не лише у римо –католицькій частині християнства. На сході вона теж активно «гріла» єретиків. Що правда у менших розмірах. Тай захоплення турками 1453 р. Константинополя припинив цей абсурд. На щастя брати – мусульмани виявилися щодо релігійних переконань дещо компетентнішими і заразом поміркованими. А от західна частина Європи ще довгі роки освітлювалися «живими вогниками» святої справи.
То отже у що нас заставили повірити? Почнемо від самого початку. Міф про Адама і Єву є лише розповіддю про злотий вік людства. Вік, у котрому людина жила у гармонії з природою. Час в котрому не потрібно було нічого робити а всі необхідні матеріали забезпечувалися від природи. Цей час в історії називається мисливсько – збиральницьким періодом. Це по суті справи час неадентальців, австралопітеків і початок виходу із цього усього «світу» людини розумної. Це могли бути сотні тисяч років назад. Звісно що людство не могло піти від однієї жінки. Це чисто фізично було не реально. Крім того у самій біблії говориться наступне: «14 Ось Ти виганяєш сьогодні мене з цієї землі, і я буду ховатись від лиця Твого. І я стану мандрівником та заволокою на землі, і буде, кожен, хто стріне мене, той уб'є мене.І промовив до нього Господь: Через те кожен, хто вб'є Каїна, семикратно буде пімщений. містив Господь знака на Каїні, щоб не вбив його кожен, хто стріне його».(14 – 15). І далі продовжується: «І Каїн пізнав свою жінку, і стала вона вагітна, і вродила Еноха.»(Бут.4:14-18). Отже якщо біблійний Каїн взяв собі жінку то мусіли бути ще люди. А разом із тим ідея що всі ми пішли від однієї Єви уже тріскає по швах. Крім того, попередньо у діалозі він каже, що кожен хто побачить його той уб’є. Це прямо вказує на те, що окрім «прабатьків» були ще люди. Можливо це були людиноподібні австралопітеки чи неандертальці. А може ще якісь не знані досі науці види. Але як би там не було факт один – Адам і Єва не були єдині. Це і вирішує усю проблему походження людей. Значить і самого як такого Едемського саду могло і не бути. Це просто був певний період у встановленні людства. Тоді для чого все це було так складно скривати. Наступна сцена це вбивство Каїна і Авеля. Звичайно, в історичному часі такий прецедент міг мати місце. Не один раз брат вбивав рідного брата. Але тут є дещо більше. Це показує що зразу із втратою «раю» тобто зразу після переходу із збиральницького способу життя до більш складнішого, стали вестися війни, міжусобиці і різні суперечки. Це лише образ того, щоб показати на прикладі двох братів ворожнечу яка настала між першими людьми. Інакше кажучи: це уже були свідомі (на відміну від тваринного світу, де панують лише інстинкти) кроки по знищенню собі подібних. Це пояснює цілу подальшу верлицю жахів війни і вбивств скоєних між людьми. Та це ніяким чином не говорить що ці два мусили бути як історичні особи. Це усього лише образи. І не більше. Тому, що якщо уважніше читати ту ж таки біблію то можна побачити цілий ряд неточностей. У бутті 5.2. мова іде про цілісність суспільства а не про історичних осіб. Чоловік і жінка символізують об’єднане суспільство. Тобто усіх разом людей. Це пояснює той факт що так званий «гріх» торкнувся цілого суспільства а не лише окремої касти чи статі. А історія Каїна і Авеля показує початок протистояння між кочівниками і землеробами, котре фактично тривало майже до 19 ст.
Наступним цікавим місцем буде союз між «синами божими» і «людськими дочками». Доволі цікава і досить таки заплутана тема. Хоча з іншого боку тут не має нічого надприродного. Побутувала теорія про те, що синами божими могли бути ангели. Але якщо мова йде про сатану то він давно уже був у пеклі, і не дуже то він би хотів займатися сексом із жінкою. А якщо говорити в цілому про ангелів як духів – то нічого з цього вийти не могло б. А все просто – духи не можуть приймати матеріальне тіло. А отже і мати матеріальних нащадків не можуть. Тай відповідно їх і до жінок не тягне (ну а вибачте для чого). Однак, на превеликий подив і жаль офіційна церква ще і до тепер вірить у цю гіпотезу. Тим самим заперечуючи своє ж таки вчення про тих же ангелів.
А ми продовжим. На черзі ще цікавіше – Содома і Гомора власними персонами. Ці два міста були знищенні у часи біблійного Аврама. І це приблизно могло бути 16ст. до н.е. ( за деякими даними досліджень 3900 р. до н.е.). Чому ж загинули ці міста? Звісно офіційну версію ми вже давно всі чули. Але що було насправді? Якщо взяти особу самого патріарха Аврама то він теж був м’яко кажучи не святий. Ну по – перше одружився із власною сестрою. Ну і що, що вони були від різних матерів. Батько ж то був у них спільний. А це таки кровозмішення. Перебуваючи у Єгипті обманює фараона, кажучи що це не його дружина а сестра. Звісно він там так не сказав. Просто сказав що це сестра. Але ж обман був. (Бт. 10 -20). Крім того, бог обіцяє йому сина. А коли того довго нема він знаходить спосіб дати собі раду і без його помочі. І от Агар народжує йому Ісмаїла. Звісно це не порадувало бога але все ж Аврам лишається оправданий. А от щодо двох міст, то їм пощастило набагато менше. На них в буквальному значенні слова полилася з неба сірка і вогонь. Все було спалено дощенту. В біблії говориться що це відбулося в якості покарання за ніби то одностатеві зв’язки. Ну чи було там таке присутнє говорити не будемо, не має сенсу. А от перебор маленький був. (далі буде…)
читати цікаво) тут критика біблії? з не меншим запалом діти, бува, критикують дорослих. про чуда маю таку думку: пора чудес минула, ось і все пояснення. людство постаршало, а доросла людина не робитиме вже того, що любила робити дитиною: втратила смак до того
