В далекому 1938 році, в останні дні літа, в цей світ прийшла маленька Ганнуся. Прийшла не просто так, а як кожна людина зі своєю великою місією. Бо кожен з нас має лишити по собі слід, а яким він буде, залежить лише від нас.
Вона народилася в родині звичайних радянських трударів, і ніхто не знав, що чекатиме її в житті. Проте той факт, що в родині росте творча особистість був незаперечним. Мавкою лісовою, чи то русалкою річковою, а чи дівчатком босоногим, вона й сама не знала ким буде завтра.
День за днем, рік за роком, Ганна дорослішала, ось і полетіла в доросле життя. Все як у людей, інститут, кохання, ось уже і своя родина,коханий чоловік, діточки, квартира, робота. Не все було гладко, проте вона знаходила шляхи вирішення будь яких проблем, і з усіх крутих поворотів долі виходила переможцем.
Закохана в українське слово, закохана в рідну землю, закохана в Лесю Українку і Тараса Шевченка. Вона була не диванним патріотом, вона була патріотом в повному сенсі цього слова. Поняття Батьківщини для неї було не просто словом, це було набагато більше ніж слово. Батьківщина була в її серці, вона була її серцем. Вона вчила нас любити свій рід, знати історію свого роду. Вона вчила любити рідну землю, і щире українське слово. Маючи дар до написання віршів частенько сміялася над політиками, але все ж більше прославляла в своїх поезіях Україну,вона її любила.
Я пам’ятаю, як вона мене малою вперше привезла в казковий дивосвіт свого дитинства, в свій маленький рай на землі, мальовничі Маяки. Стежкою, через поле, поміж васильків та маків вела мене до свого отчого дому, туди де багато років тому з’явилася на світ. Батьківський двір зустрічав нас похилими стінами і змарнілою стріхою, м’яким споришем в дворі і яблунькою кислицею. Я вперше побачила казку. Літню казку, з бабусиних оповідань про її дитинство. І поле, і ліс, і долину. І хату зі стріхою, і розмальовану піч, і вишиті рушники з подушками, і українську пісню.
Спогади, найцінніше що лишилося в мене про неї. Найцінніше що лишилося в нас про неї.
З тих пір як бабусі не стало, з мого життя пішла різдвяна казка. Саме на Різдво бабуся збирала всю нашу чисельну родину, за великим святковим столом. Узвар, кутя і всі атрибути зимового свята, разом з дідухом і колядою, «Добрий вечір тобі, пане господарю» ехом, крізь десятиліття вривається в моє сьогодення і звучить дрібними дзвіночками.
Ти завжди житимеш в моєму серці, в вишиванці, в любовно вишитих весільних рушниках. В своїх віршах та прозі. Я пронесу з собою крізь роки життя твої мудрі життєві поради, і душевні історії. Ми всі вдячні тобі за щасливе дитинство, за те що ти робила його казковим, за те що наповнювала його сенсом. За калиту, за віночки з польових квітів, за вареники з вишнями, за колядки і щедрівки. За труд, за твою поетичну і красиву душу, за те що ти будеш жити в віках.
Галина Шаракіна
ID:
713433
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.01.2017 21:23:09
© дата внесення змiн: 20.01.2017 21:23:09
автор: Недзельська
Вкажіть причину вашої скарги
|
