Коли в тебе у венах не кров, а суцільні дороги.
З поворотами, серпантинами.
Часом із ямами.
Коли вперто не хочеться знов оббивати пороги
Сірій буденності
З жовтими плямами.
Коли люди в твоєму житті - лише подорожні.
Із вітром в кишенях.
Із всесвітами в рюкзаках.
Та без них - твої мрії завжди безнадійно порожні.
Їх стихія - не вдома, а на вокзалах.
У потягах чи в літаках.
Коли ранок буває хорошим лиш в новому місті,
А вечір - із заходом сонця
За нові горизонти.
Із вогнем та історіями, які є кому розповісти,
Забувши про свої проблеми,
Рутини, страхи і гризоти.
Коли йдеш по квиток у кіно, а купуєш, звичайно ж, на потяг.
Бо незримий інстинкт відмовляється
Від стереотипів, замків, огорож.
І навушники, кеди й заношений запал - твій улюблений одяг,
Коли ти - не людина,
А просто суцільна
Подорож.
