Тоннами білого тону спускається тиша,
Сотнями іскор безмовності лине додолу,
Струни дощу оніміли – тихіші за мишу -
Стали полотнами рівного вмілого крою.
Шовком земля розіп’ята на кедрових п’яльцях,
Скривила губи в усмішці бліда Юкі Онна,
Голка соснова танцює в майстринених пальцях:
Сріблом гаптує своє кімоно юна донна.
В сніжних пологах ховається хитра кіцуне -
Біла лисиця в фарфоровій масці людини,
Тихо бреде з парасолькою відьма-красуня,
Дев’ять хвостів замітають сліди господині.
Тонуть так томно палітри барвистого світу,
Наче пилюкою вкрились із древнього тому,
Лиш парасолька з зображенням сакури цвіту
В лапах кіцуне, що в гості йде до Юкі Онни…