(рімейк)
Схилили верби гілля довгокосе,
Вплітає жовтень золоті стрічки,
Сумують трави тихо й безголосо,
А згодом листопад замайорить…
Чекає осінь зиму на гостину,
Курличуть журавлино небеса,
Напівоголена земля цнотливо
густих туманів мантію вдягла…
Осінній дощ то йде, то завмирає,
Мигичить монотонно день і ніч,
Холодний вітер до кісток проймає,
І люто виє звіром зусібіч…
А в лісі тихо-тихо, як у храмі,
Завмерли дивні звуки до весни,
Сховались звірі в нірки, мають намір
перечекати сніг і холоди…
Ще трішки часу й зовсім облисіють
діброви, ліс дрімучий і поля,
Заколобродять грізні сніговії,
Сховається під ковдрою земля…
І буде снитись листя оксамитне,
Розкішна і смарагдова трава,
Весняне сонце, ніжне й променисте -
Улюблена, заквітчана пора!
В українській мові вживають два варіанти - рЕмейк і рИмейк, насправді ж це слово за походженням з англіськой мови і читається - рімейк [ri:meik>, якщо саме ЦЕ Вас усміхнуло...
Я описала фрагмент осені на зламі двох місяців у передчутті зими, тут і спогади про те, що вже в природі відбулося, і мрії про зміни, які звичайно відбудуться, незалежно від нас і нашого бажання...