Вічноколо див
Суворий Янгол з кометами в рукаві
Спустився з Небес і мовив: «Люди, в честі живіть!»
Світ спав. Ті слова почуло дитя безгрішне.
Замислилось, підійшло до Янгола і посміхнулось ніжно.
І тиша прозора… Погляди. Дотик крила.
А десь – на відстані посмішки – плакала грішниця.
Ласкавий голос їй мовив: «І ти такою була.
На згадку про дотик мій – твої вірші пишуться.
Ти плачеш? То просто серце згадало Рай,
А світ не схожий на нього. Тут морок в моді.
Уламки істини – то не Істина – пам’ятай.
Та хто уламками ранить ближнього – злодій».
