« Наше літо догорає»
Інеш
Нема палітри золотої,
але її веселка сяє,
малює ауру весною,
як літо зиму доганяє.
Роки понурими волами
ідуть до осені нової.
І не минає із роками
незадоволення собою.
Немає тої у «покоях»,
з якою не минає літо.
І ні ударити, – по конях,
ані за вітром полетіти.
А та й собі усе горює.
Роки ідуть. Краса линяє.
Не помагає, – алілуя!
І пари вірної немає.
Не повінчаються, бо пізно,
не поєднаються, бо різні,
хоча й однакова недоля.
Ані ґазди, ані кубіти.
Йому – нема куди летіти,
а їй – шукати вітра в полі.
