Люди знаходять, не цінять, втрачають
Як втратять, тоді пізнають і ціну.
Можливо вони тоді не помічають,
Й лишається бути вже так одному.
Проходить пів-рік, та на серці ще туга
В голові все питання: За що? І чому?
І з"являється потім новенька подруга,
Щоб просто не бути йому одному.
Та все ж не палає до неї кохання
І тяги такої до неї нема.
І він задається тоді тим питання:
«А де та кохана, що моєю була»?
Обманює дівчину ніби кохає
Слова, подарунки і ще щось таке.
Але на душі тільки він один знає,
Що серце його, не з тією живе!
Проходить ще місяці зодва від того,
І бачить ту саму «Свою» поблизу.
Й не може промовити він ані слова
А серце кричить: Як тебе ж я люблю.
Тоді не цінив ти, як була з тобою
Ти думав нікуди вона не піде.
Вона все терпіла, ті зради, побої
Та все ж не змогла, і лишила тебе!
Тепер ти стоїш там, і дивишся збоку
Яка ж вона рада з ним поруч іде.
Знайшла те кохання, що житиме вічно – без строку,
Він точно її так як ти, не підведе!
Тобі залишається бути з тією
До якої і серце й душа не лежить.
Не цінив ти тоді, коли була твоєю
І втратив кохання своє ти умить.
