Правда в кожного різна. І в тебе, насправді, твоя.
Ту що бачила, чула краєчком вуха,
Світ омани для тебе, на жаль, створив я,
І тепер я дивлюсь на все, ніби птаха.
З висоти трохи важче дивитися в низ,
І тому залишається тицяти по екрану,
І дивитись на тебе, але не як ти спиш,
Це розплата моя і болить вона ніби рана.
Я картаю себе за усе що недоговорив,
І за миті коли відпускав зайвий раз твої руки,
За усе що сказав, за юнацький нестримний порив,
За хаос почуттів, що подібні були до отрути.
За світанки без тебе, які проведу в самоті,
І приховану правду, яка б тебе попросту вбила,
Я не можу із нею миритись, та знаю що ти,
Міцно спиш і жива. Не моя, але щаслива ...
дякую =*
