Перем’ятий життям грубим
Від фавору до наруги,
Мовчки йду до вівтаря.
Поясни, служитель Бога,
Нас чому обходить доля
Європейського життя?
Нема очі де подіти,
Тож ховає за повіки -
Закривається вікно.
Та роки, прожиті даром
В промайдановім угарі,
Давлять душу все одно.
Після них, як на долоні,
Бачу, хто тепер в законі
Майдан зводить нанівець.
Сном майнула й зникла мрія:
Влада знову, як повія,
Обумовила кінець.
Тож нові потрібні сили,
Щоб непотріб розчавили,
Повернули сон назад.
А якщо той сон наснився,
Хочу, щоб він відтворився
У новий, сучасний лад.