Плекана батьком – Посейдоном сивим,
Владарем мудрим, інколи спесивим, –
В мушелі королевою зростає,
Час перламутром ніжно обгортає.
Краса лише Творцеві є підвладна,
В морських глибинах випещене чадо.
Магічною холодною красою
В безодню кличе звабно, за собою.
Полонить перла розум, серце, очі –
Містерія глибин, окраса ночі.
Далека сонцю, небом не кохана,
Вона із світу, що земним незнаний.
Росте розкішна у своїй хатині,
Під боком у молюска, як в родині.
Життям своїм далека від усього,
Лиш Посейдону знати що у нього…
Та час мине, дістануть руки владні
З глибин морських перлини ті принадні,
Прикрасу дивну для чийогось тіла,
Щоб потім, на землі, вона змарніла…
Не може перла, із буття морського,
Під сонцем жити, ніби в батька свого.
28 травня 2016
(с) Валентина Гуменюк