свобода лоскоче пір'я теплим птицям.
все втрачає сенс. все окрім можливості бачити та осягати. абсолют волі запускає свій притягувальний механізм, і я із задоволенням провалююся у прірву небуденних думок, бо це справді щастя - мислити про щось, окрім тебе. Думок, що не обмежуються жодною категорією, перевищують мислиме, заповзають поза межі свідомості і охоплють невловимі речі. всі субстанції, ймовірне та неймовірне, майбутнє і минуле, умиротворене та дисгармонійне. все переплітається та зав'язується у вузли-істини, що приречені стати чиїмсь життям.
ці вузли тихенько вплітала в мої коси ніч, не даючи спати. я лиш техенько терпіла і звикала до нової "засічки", яка тягнула мою голову до землі.
хочеться вірити, що врешті-решт всі грані мого існування зійдуться в єдиний фокус - і я буду вільна.
зараз я не бачу цілісної картинки, а лише деталі: твоя завжди різка інтонація, але теплий погляд, ніби в очах сходить сонце (на цьому моменті я зазвичай безмовно капітулювала). я пам'ятаю, як дивилась на твою чорно-білу в смужку футболку, і думала, що це мої грати, в яких я застрягла остаточно. я пам'ятаю твою жагу, пам'ятаю як ти готовий був розносити в попіл все що бачив, боротися і починати війну з кожним. але ж не було за що воювати..
я пам'ятаю все до найменших деталей: пальці, волосся та 10 пар різних кросівок, але тебе - не пам'ятаю.
мої присипані пилом будні стряхнули із себе спогади. тепер кожен схід сонця мене цілує. земля проходить крізь пальці, даруючи втіху. лавандове небо обіймає хмарами.
я живу, господи, я живу!
я можу відчувати. я можу пропускати крізь себе приємну втому, яку дарує мені тиша і тяжкий день. я можу...любити?
я шепочу сонцеві слова вдячності і обіймаю його, спалюючи своєю жагою. нові тиранії болю та відчаю минають мене і шукають нових жертв.
вітер розчісує шерсть граційним оленям.
всі грані мого існування зійшлися в один фокус - і я тебе забула.
